Війна не щадить нікого. Вона залишає глибокі рани не тільки на тілі, а й у душі — у військових, які героїчно тримають фронт, у медиків чи рятувальників, які працюють в умовах підвищеного ризику, у матерів, які виховують своїх дітей під звуки сирен і вибухів, і в самих дітей, які втратили відчуття безпеки та зіштовхнулись з новою жорстокою реальністю.

Те, що відбувається з дитиною в ранні роки, визначає не лише її особисте майбутнє, а й те, яким буде наше спільне завтра. Дитяча психологічна чи фізична травма залишає відбиток на всій подальшій долі людини і, зрештою, на суспільстві загалом. Це робить її не лише медичною проблемою, а й одним із найважливіших викликів для громадського здоров’я та публічного управління держави.

У нашому Центрі реабілітації матері та дитини діти та їх рідні можуть отримати необхідну психологічну, медичну, реабілітаційну допомогу, в умовах безпеки та доброзичливості колективу. Ми щодня бачимо, як війна ламає не лише дітей, а й тих, хто має їх захищати — батьків, бабусь, дідусів. Дитяча травма майже завжди тягне за собою травму всієї сім’ї. І відновлення може бути повноцінним лише тоді, коли ми працюємо з родиною як єдиним цілим.

Хоча заклад міг би спокійно працювати лише за чітко визначеними пакетами Національної служби здоров’я України, наше керівництво обрало інший шлях. Було прийнято свідоме рішення: якщо українські військові тримають фронт там, то ми маємо тримати його тут — у тилу. Саме тому пріоритетом Центру стала допомога родинам військовослужбовців, родинам загиблих Героїв, ветеранам, військовополоненим, родинам зниклих безвісти та людям, які пережили полон і катування. Адже біль цих сімей часто прихований: дружина, яка роками чекає чоловіка без жодної звістки, і дитина, яка щодня проживає цю невизначеність заново.

Родинно-центрований підхід: коли лікується вся сім’я

В умовах війни діти особливо вразливі до підвищеної тривожності та емоційних криз. Психологічні фактори зовнішнього середовища можуть провокувати загострення хронічних захворювань і викликати маніфестацію нових розладів. Втрата близьких, пережите насильство, вимушене переміщення та радикальна зміна умов життя значно підвищують ризики розвитку психічної патології та погіршення фізичного здоров’я.

У Центрі дитина ніколи не лікується та реабілітується в ізоляції. Поряд з нею завжди працює мультидисциплінарна команда, яка має досвід роботи з особливо вразливими категоріями пацієнтів в умовах війни. Це — лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, дитячі й дорослі психіатри, клінічні психологи, фізичні терапевти, ерготерапевти, логопеди, соціальні працівники, юристи та інші вузькопрофільні спеціалісти. Разом вони формують дійсно повну та функціонально потужну, логічно діючу мультидисциплінарну команду з реабілітації.

Такий підхід дозволяє одночасно працювати з фізичними наслідками травми, психічними розладами, соціальними труднощами та сімейними стосунками, а також вчасно діагностувати нововиявлені стани у пацієнта.

Головне — ми ніколи не забуваємо, що центральним членом реабілітаційної команди є не лише дитина, а й уся її родина. Особливо при психоневрологічних порушеннях близькі люди відіграють ключову роль. Без їхньої участі повноцінне відновлення неможливе.

Такий підхід дозволяє провести комплексну діагностику не лише фізичного і психічного стану дитини, а й виявити важливі психосоціальні особливості родини. Тільки залучаючи батьків і близьких до реабілітаційного процесу, ми отримуємо справжній, стійкий результат.

 Адже дуже часто саме мати чи батько, перебуваючи в стані постійного стресу та виснаження, потребують не меншої підтримки. На тлі тривалого напруження в них розвиваються як психічні розлади, так і соматичні захворювання. Якщо мама виснажена і зламана — дитина не зможе повноцінно відновлюватися.

Навчання батьків: як продовжити ефект реабілітації вдома

Важливою складовою процесу є також педагогічна робота з батьками. Ми навчаємо родичів, як пролонгувати і закріпити ефект реабілітації вже вдома.

Фахівці Центру не залишають сім’ю наодинці з проблемою після виписки — підтримка продовжується дистанційно за допомогою телемедицини та дистанційного супроводу.

Співпраця з батьками дозволяє нам побачити реальні бар’єри на шляху до одужання дитини. Одна з найпоширеніших проблем — надмірна гаджетизація. Діти з розладами дефіциту уваги та гіперактивності часто «тікають» у гаджети, а виснажені постійним стресом батьки несвідомо використовують їх як «електронну няню», щоб хоч трохи розвантажити себе.

Звісно, якісні розвиваючі додатки можуть бути корисними, але частіше електронні пристрої стають засобом відволікання від реальності. Дитина втрачає необхідну сенсорну активність, живий контакт зі світом і близькими, а іноді отримує шкідливу, неконтрольовану інформацію.

Саме тому наші спеціалісти вчать батьків свідомо і правильно взаємодіяти з дитиною, повертати їй живий емоційний контакт, сенсорний досвід і радість реального життя. Ми допомагаємо батькам побачити свою дитину по-новому — і часто це стає можливим лише тоді, коли самі батьки отримують психологічну підтримку. Цей процес потребує часу, терпіння і взаємної довіри.

Реальні історії пацієнтів

У нашому Центрі ми чуємо історії, які назавжди залишаються в серці.

Хлопчик двох з половиною років з Херсонщини. На його очах вбили маму. Його самого душили і тушили недопалки об обличчя. Хлопчика врятувала тітка. Сьогодні ця родина продовжує перебувати під постійним супроводом нашого Центру. Після довгої реабілітації хлопчик почав знову говорити і потроху вчиться довіряти світу.

Інша історія — родина з Одеси. Напередодні Нового року в їхній будинок влучив шахед. Батько отримав опіки 90% тіла і загинув у лікарні. Мати з двома маленькими дітьми в одну мить втратила дім і опору. Сьогодні її щира посмішка для всієї нашої команди — найвища нагорода.

Ще одна родина з Херсона. Ворожий снаряд влучив у їхній будинок. Дві дівчинки врятували маму, витягнувши її з-під завалів. Вони втратили все, але не втратили одне одного.

Окремо в нашій роботі — цивільні жінки, які пережили полон і тортури. Для них команда готувалася особливо ретельно. Крім основної реабілітації, ми створювали для них моменти повернення до нормального життя: спільні походи в театр, прогулянки морем, відвідування басейну та музеїв. Наші партнери допомогли зробити проживання максимально домашнім і безпечним — з турботою і відчуттям, що їх тут справді чекають і захищають.

Усі вони проходили реабілітацію в нашому Центрі. І найважливішим було не лише відновити рухи чи мову дитини, а й допомогти батькам знову стати надійною опорою. Коли мама починає посміхатися — дитина теж починає вірити, що життя може бути безпечним.

Окремим серйозним викликом залишається психологічна підготовка дітей та інших членів родини до нових сімейних обставин. Особливо коли близька людина — військовослужбовець чи цивільний — повертається з полону, зазнала катувань або має посттравматичний стресовий розлад. У таких випадках важливо заздалегідь і поступово готувати всю родину до зміни комунікації та нових реалій спільного життя.

Адаптація має бути системною і делікатною. Лише тоді вдається зберегти сім’ю і допомогти захиснику максимально ефективно повернутися до повноцінного життя.

Коли медики теж потребують відновлення

Важливим аспектом, який безпосередньо впливає на якість допомоги пацієнтам, є відновлення самого медичного персоналу. Робота в умовах психологічного навантаження, іноді в екстремальних умовах війни, можуть спровокувати професійне вигорання співробітників медичного закладу.

Щоб попередити такі стани потрібно проводити моніторинг психологічного стану колективу медичного закладу, мати індивідуальний підхід до кожного співробітника, враховуючи нюанси посади, відповідальності та навіть особисті обставини людини. В нашому Центрі, завдяки ініціативі генеральної директорки Наталії ОДАРІЙ-ЗАХАР’ЄВОЇ, колектив має чіткі алгоритми для протидії професійному вигоранню, що сприяє не тільки підтримці високого рівня надання медичних послуг закладу, але й підвищення життєстійкості кожного співробітника, кожен відчуває себе дійсно потрібним та на своєму місці.

Таким чином, ефективна реабілітація в умовах війни вимагає комплексного підходу — відновлення одночасно і пацієнтів, і тих, хто їм допомагає.

Реабілітація в умовах війни — це не лише медичні процедури. Це комплексна соціально-психологічна робота з усією родиною. Тільки відновивши внутрішні сили дорослих, ми даємо дитині шанс на здорове, стале і щасливе майбутнє.

Андрій ЗАЙЦЕВ,

завідувач відділення фізичної та реабілітаційної медицини Державного неко-мерційного товариства «Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров’я України» (м. Одеса), лікар фізичної та реабілітаційної медицини, лікар-психіатр

Матеріал опубліковано в журналі “Акценти громадського здоров’я”, випуск №4.

Інші статті випуску та перші три номери тут