Діти війни. Вони бачили те, чого не повинні бачити навіть дорослі. Втрати, евакуації, щоденний страх через обстріли ракет. Але в Одесі є місце, де ці діти знову починають усміхатися, довіряти, гратись і мріяти. Це — Український медичний Центр реабілітації матері та дитини МОЗ України, яким керує Наталія ОДАРІЙ-ЗАХАР’ЄВА.

Це інтерв’ю про те, як працює унікальна реабілітаційна модель Центру, як війна змінила дитячу психіку, чому в реабілітації важливо лікувати не лише тіло, а й душу, і що дає сили продовжувати щоденну боротьбу за кожну дитячу усмішку та віру в майбутнє.

— Пані Наталіє, розкажіть коротко про діяльність Центру. Яку саме допомогу отримують діти?

— Наш Центр — це унікальний державний заклад Міністерства охорони здоров’я України, що допомагає дорослим і дітям відновлювати здоров’я та повертатися до повноцінного життя. Ми є єдиним багатопрофільним медичним закладом на півдні України, який надає комплексну багатопрофільну медичну, психологічну, реабілітаційну допомогу та психосоціальну підтримку дорослим і дітям з усіх куточків країни — абсолютно безоплатно, у межах укладених пакетів медичних гарантій з Національною службою здоров’я України.

Наш пріоритет — це родини військовослужбовців, сім’ї загиблих героїв, ветерани, внутрішньо переміщені особи, діти з інвалідністю, багатодітні та соціально незахищені родини. Але найбільше — це діти. Саме вони, на жаль, залишаються найуразливішими. Команда фахівців щоденно працює задля того, щоб допомогти малечі повернутись до дитинства, відчути безпеку, любов і турботу. Ми допомагаємо дітям із наслідками тяжких захворювань, травм, неврологічних порушень, а також тим, хто постраждав від стресу, втрат і переживань, спричинених війною.

Понад два роки я очолюю Центр, і за цей час він став місцем сили та відновлення для тисяч українських родин. Лише минулого року ми надали допомогу понад 6 тисячам пацієнтів, із яких понад 3,5 тисячі — діти. І за кожною цифрою стоїть історія відновлення, віри й підтримки.

Ми не стоїмо на місці — постійно розвиваємо нові напрямки. У нас працює стаціонарне відділення на 100 ліжок, укриття подвійного призначення, в якому є кінотеатр, навчально-психологічний простір, гідрованни, також функціонує Простір соціально-психологічної підтримки дітей та батьків. У Центрі впроваджено унікальні реабілітаційні програми — іпотерапія, дельфінотерапія та каністерапія. Взаємодія з тваринами має потужний терапевтичний ефект: знижує рівень стресу, допомагає долати психологічні травми, стимулює фізичну активність і відновлює відчуття безпеки та довіри.

Окремо хочу відзначити нашу мобільну мультидисциплінарну команду з ментального здоров’я, яка працює в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». Наші фахівці виїжджають у найвіддаленіші громади Одеської області, щоб обстежити дітей, надати консультації психолога, психіатра, невролога, педіатра і соціального працівника. За цей час ми вже охопили майже 90 громад, допомігши тисячам дітей, які не мають змоги приїхати до нас особисто. Також працюють мобільні мультидисциплінарні команди з раннього втручання та психіатричної допомоги.

Завдяки підтримці благодійників та міжнародних організацій, Центр продовжує відновлюватись і вдосконалюватись. Тому я завжди кажу: наш Центр — це місце, де дитина отримує не лише лікування, а й підтримку, турботу, тепло і віру в майбутнє. Наша мета — допомогти кожному повернутися до повноцінного життя, подолати наслідки травм і забезпечити якісну реабілітацію.

— Які категорії дітей нині найчастіше звертаються до Центру? З якими фізичними чи психологічними проблемами вони приходять після пережитого під час війни?

— Після початку повномасштабної війни ми спостерігаємо суттєве зростання кількості дітей із проявами стресових і тривожних розладів. Це наслідок втрати відчуття безпеки, вимушеної зміни місця проживання, розлуки з рідними або пережитих травматичних подій. У багатьох дітей порушується сон, знижується концентрація уваги, виникають емоційні спалахи, страхи, замкнутість або, навпаки, гіперактивність.

Часто звертаються також діти з психосоматичними проявами — болями в животі, головними болями, порушеннями травлення, які не мають органічних причин, а є наслідком тривалого стресу.

Велику частку наших пацієнтів становлять діти з неврологічними порушеннями, наслідками травм, поранень, а також діти з ураженням опорно-рухового апарату, яким необхідна реабілітація.

Ми також бачимо зростання кількості дітей з розладами аутистичного спектра, які потребують комплексного підходу: медичного, психологічного, логопедичного та соціального супроводу. Над такими дітьми працює мультидисциплінарна команда фахівців — лікарі, реабілітологи, психологи, логопеди, ерготерапевти та фізіотерапевти.

Окрему категорію становлять діти з мовленнєвими порушеннями, затримкою психомовленнєвого розвитку, що часто пов’язано як із неврологічними станами, так і з емоційними потрясіннями, які дитина пережила під час війни.

— Як саме відбувається процес дитячої реабілітації у вашому Центрі? Які етапи він включає — від медичного обстеження до психологічного супроводу?

— У нашому Центрі процес реабілітації дитини побудований за принципом єдиного простору допомоги. Це означає, що сім’я може отримати повний цикл медичної, фізичної, психологічної та соціальної підтримки в одному місці — від первинного огляду до завершення курсу реабілітації.

Все починається з медичного обстеження. У нас працює приймальне клініко-діагностичне відділення. Тут дитина проходить огляд у вузькопрофільних спеціалістів — невролога, педіатра, психіатра, гастроентеролога, ендокринолога, ортопеда-травматолога, хірурга, отоларинголога, генетика тощо. За потреби проводяться інструментальні дослідження — УЗД, рентген, лабораторні аналізи. Це дозволяє отримати повну клінічну картину й визначити індивідуальний план лікування та реабілітації.

Далі до роботи долучається мультидисциплінарна команда — лікар фізичної та реабілітаційної медицини, невролог, фізичний терапевт, ерготерапевт, логопед, психолог, арттерапевт, ортопед-травматолог, а також помічники фізичного та ерготерапевта. Команда працює спільно, щоб забезпечити не лише відновлення фізичних функцій, а й розвиток навичок самообслуговування, соціальну адаптацію та емоційну стабільність дитини. Іноді саме в цій командній роботі — головний секрет успіху. Тобто коли всі разом бачать дитину в одному цілому, а не в окремих «симптомах» — тоді з’являється справжній результат.

Особливу увагу ми приділяємо ментальному здоров’ю. В Центрі діє окреме відділення ментального здоров’я, де працюють психологи, психіатри, психотерапевти та медичні сестри. Вони надають психотерапевтичну підтримку, проводять індивідуальні й групові консультації для дітей і батьків, допомагають впоратися з наслідками травматичного досвіду, страхами, тривожністю, стресом.

Окрім медичної та психологічної складової, ми забезпечуємо й соціальний супровід. У нашому штаті є соціальний працівник, який допомагає родинам у складних життєвих обставинах, а також юрист, що надає правові консультації за потреби.

Ми розуміємо, що ефективна реабілітація — це не лише про відновлення тіла, а про повернення дитини до повноцінного життя. Тому наша головна мета — не просто прореабілітувати, а створити для кожної родини простір турботи, підтримки й надії.

— У чому полягає особливість вашої моделі реабілітації? Чому важливо працювати не лише з дитиною, а й з її батьками чи опікунами?

—Особливість нашої моделі реабілітації полягає в комплексному мультидисциплінарному підході. Курс реабілітації в нашому Центрі зазвичай триває 14-21 день, але на цьому допомога не завершується. Ми даємо батькам практичні рекомендації, як продовжити роботу з дитиною вдома. Наразі готуємо спеціальний проєкт — наші фізичні терапевти й ерготерапевти записуватимуть відеоуроки для батьків із вправами, які можна виконувати самостійно. Це допоможе родинам не зупинятися після завершення курсу, а підтримувати прогрес дитини постійно.

Хочу наголосити, що ми працюємо не лише з дитиною, а й з її мамою або опікуном. Бо дитина може бути спокійною, сильною й ресурсною лише тоді, коли її мама теж у ресурсі. Саме тому у нас мами також отримують реабілітацію та психологічну підтримку. Дуже часто саме у нашому Центрі батьки вперше за довгий час дозволяють собі просто видихнути, знайти підтримку, відчути, що вони не самі. І це, насправді, теж частина реабілітації.

— Які психологічні наслідки війни ви найчастіше спостерігаєте у дітей? Як ці травми проявляються у поведінці або розвитку дитини?

— Війна залишила дуже глибокий слід у психіці кожної дитини. Навіть якщо дитина не бачила бойових дій на власні очі — постійні повітряні тривоги, звуки вибухів, відчуття небезпеки, страх за близьких — усе це впливає на неї. І діти реагують по-різному: хтось замикається в собі, стає мовчазним, лякливим, а хтось — навпаки, проявляє агресію, протест, тривожність. У декого порушується сон, апетит, знижується концентрація, з’являється страх темряви або відриву від батьків. Ми бачимо, як навіть найменші діти іноді малюють війну — ракети, літаки, вибухи. Це їхній спосіб говорити про біль.

У нашому Центрі ми часто зустрічаємо дітей, які пережили неймовірні події. Наприклад, до нас приїжджав хлопчик із Херсонщини — дитина, яка на власні очі бачила загибель мами. Його врятувала тітка, вивізши до Одеси. Коли вони приїхали до нас, хлопчик був дуже агресивним, знервованим, не довіряв дорослим. Але завдяки тривалій роботі наших психологів та всієї команди — ми бачимо зовсім іншу дитину: він посміхається, спілкується, грається з іншими дітьми. Такі моменти — це найкраща винагорода для нашої команди.

Маємо багато подібних історій. Родина з Херсону, у чий будинок влучив снаряд; мама, яку діти власноруч витягнули з-під завалів; діти, які втратили батька на війні. Усі вони приходять із болем, із травмою, із глибокими психологічними наслідками. Але поступово, через турботу, щоденну підтримку, групові та індивідуальні заняття — ми бачимо, як вони повертаються до життя.

Дуже часто травма проявляється не одразу — дитина може виглядати спокійною, але всередині накопичується страх, напруга, відчуття провини. Тому важливо працювати не лише з дитиною, а й з родиною — щоб мама чи тато розуміли, як допомогти дитині пройти цей шлях. Наші фахівці з ментального здоров’я, психотерапевти, психологи супроводжують ці сім’ї, і навіть після завершення курсу реабілітації ми підтримуємо з ними зв’язок.

Бо це наші люди, наші історії, наш біль і наша надія. І кожна дитина, яка починає знову посміхатися, — це доказ того, що все, що ми робимо, має величезний сенс.

— Чи відрізняється сприйняття війни та її наслідків у дітей різного віку? Як фахівці Центру допомагають їм відновити відчуття безпеки та довіри до світу?

— Так, безумовно. Діти різного віку сприймають війну зовсім по-різному. Малюки часто не можуть усвідомити, що відбувається, але вони відчувають напруження, страх і тривогу батьків. У них це проявляється у вигляді порушень сну, замкненості, страху залишатися без мами. Дошкільнята та молодші школярі часто переживають страх темряви, гучних звуків, не хочуть відпускати маму навіть на кілька хвилин. Підлітки реагують інакше — вони усвідомлюють більше, і тому часто відчувають безсилля, злість, втрату сенсу, недовіру до світу. Наші фахівці насамперед створюють для дитини відчуття безпеки. У Центрі є все для цього.

— Як впливає розлука з одним із батьків — наприклад, мобілізованим — на психіку дитини? Які стратегії ви радите для збереження емоційного зв’язку в таких сім’ях?

— Це дуже болюча тема. Коли тато або мама йдуть на війну, у дитини виникає відчуття втрати, страх, що він або вона більше не повернеться. Часто діти почуваються покинутими, навіть якщо їм пояснюють, що батько захищає країну. Для дитини важливий не лише фізичний контакт, а й емоційний зв’язок — спілкування, підтримка, увага.

Ми завжди радимо батькам підтримувати зв’язок будь-яким способом: короткими відео чи голосовими повідомленнями. Навіть кілька хвилин спілкування — це величезна підтримка для дитини. Також важливо, щоб дорослі чесно, але спокійно пояснювали дитині, що відбувається. Не треба замовчувати війну або приховувати емоції — діти все відчувають. Натомість потрібно давати їм упевненість, що навіть попри війну, родина залишається міцною, і любов нікуди не зникає.

Наші психологи проводять окремі консультації для мам, допомагають їм говорити з дитиною про війну, страх і розлуку, не травмуючи.

— І на завершення: що для вас особисто означає робота з дітьми війни? Як ця місія змінює вас і ваш погляд на майбутнє України?

— Це велика місія і велика відповідальність. Коли бачиш очі дітей, які пережили війну, втрату, евакуацію, — ти не можеш залишитися осторонь. Вони вчать нас сили, терпіння і любові. Кожна дитина, яка після реабілітації знову починає сміятися, обіймати, довіряти — це перемога.

Ця робота змінила мене. Вона навчила цінувати кожен день, кожен спокійний ранок, кожну усмішку дитини. І я точно знаю: Україна має майбутнє, бо ці діти, попри все, вчаться любити життя. А ми, дорослі, повинні зробити все, щоб вони знову відчули себе у безпеці й вірили — що добро обов’язково переможе.

Матеріал опубліковано в журналі “Акценти громадського здоров’я”, випуск №3.

Інші статті випуску та перші два номери тут